Цьогоріч талановитому поету, перекладачу, патріоту і правдолюбу, людині високої громадської свідомості В. Стусові мало б виповнитися 80 років. Навіть у найтяжчі хвилини свого життя Василь Стус твердо вірив, що повернеться  до українського народу своїм словом, своєю  творчістю. Дійсно, сьогодні  його ім’ям  називають навчальні заклади та вулиці, в його слово вслухаються, і це СЛОВО продовжує   бути синонімом безкомпромісної правди і безмежної любові до рідної Батьківщини. Вшанувати пам’ять Василя Стуса, а також ще одного «витязя української поезії» – Василя Симоненка, пригадати основні віхи життя  й творчості поетів зібралися члени районної та міської ради Ветеранів. Обухівська районна бібліотека для дорослих підготувала для них літературно – мистецький вечір під назвою «Лицарі нескореного покоління», в якому об’єднали двох «різдвяних Василів», що народилися 6 та 8 січня. Адже об’єднує письменників безкомпромісність та правдолюбство, прагнення осмислити життя, звернення до історії рідного народу, а ще – посмертне повернення до рідного народу. Обидва поети вболівали за долі сучасників, за принижену національну гідність українців. Життя обох поетів стало освідченням у любові до України.

Бескомпромісний і запальний, нетерпимий до будь-якої неправди В.Стус особливо болісно сприймав намагання тоталітарного режиму зрусифікувати Україну, знищити українську мову. Він відстоював самобутність української нації, виступав проти закриття українських шкіл, проти свавілля й беззаконня. Проти течії, за найжорстокіших обставин, він проніс у руслі української традиції ідеали гуманізму і патріотизму, заплатив життям за безсмертя свого імені. Життя-подвиг В.Стуса піднімає наш дух, достукується до нашої совісті, нашого сумління.

В.А.Симоненко- поет прекрасної, але трагічної долі. Він – один із покоління «шестидесятників», що прагнуло сказати правду про свій час і про себе, розвінчати добу сталінського культу особи, відродити загальнолюдські духовні і моральні цінності. Для В.Симоненка Україна – це святиня, яка дає силу і снагу, допомагає поетові жити і творити. Все своє коротке життя поет присвятив рідному краю. А прожив В.Симоненко неповних 29 років.

З великою увагою та хвилюванням слухали ветерани ліричні та патріотичні вірші поетів. А пісню «Лебеді материнства» В.Симоненка проникливо співали на вечорі усі присутні разом. Розчулені ветерани не змогли утриматись від слів подяки за надані бібліотекарями цікаві відомості з життя й творчості поетів, вони висловили сподівання на подальшу співпрацю.

Поети В. Симоненко і В.Стус жили і мріяли, аби український народ мав те, що Богом дане кожному народові – свободу, незалежність, право на рідну мову, історичну пам’ять, самобутню культуру. Обом поетам випало жити в надзвичайно складний час. Час, коли людина мала вибирати: мовчати попри всі утиски та приниження і зберегти своє життя, чи зберегти в собі Людину, навіть ціною власної смерті. Вони вибрали друге и тому стали символом духовної незламності й свободи. Сьогодні поезія митців живе, вчить нас, виховує кращі риси, збуджує найсильніші почуття.