Зараз дуже складно зрозуміти і адекватно розсудити ситуацію, яка склалася в Нових Санжарах. У кожного своя правда. Складно залишатися згуртованою нацією, коли питання стосується не обговорення та засудження влади («зради»), а може становити загрозу безпосередньо для тебе, твоєї сім’ї і твого здоров’я.

Серед мільйонів суджень, які щомиті з’являються в мережі, я беззаперечно погоджуся з думкою засновника освітньої платформи Prometheus Іван Примаченко, який вважає, що ситуація у Нових Санжарах яскраво демонструє кризу освіти в Україні.

 

 

Дійсно, кожен з нас (я про адекватних українців) занепокоєний тим, щоб 2019-nCoV, не приблудив в Україну. Це нормально. Хвилюватись за своє життя та здоров’я – один з основних інстинктів. Проте, не варто забувати, в якому столітті ми живемо і використовувати мережу Інтернет не для сіяння паніки та дебільних провокацій, але й для пошуку інформації, щоб скласти власну думку з того, чи іншого питання. От, наприклад, ще наприкінці січня ексочільниця МОЗ Уляна Супрун писала, що штами коронавірусу мають ліпідну оболонку, яка руйнується за 2-4 доби, через це вірус стає нездатним інфікувати людину. Також, у відкритих джерелах можна знайти коментарі та статті на цю тему від провідних українських лікарів-вірусологів, які розвінчують міфи, які викликають масову істерію серед населення.

 

 

Наразі значно більшу загрозу для українців становить звичний вірус грипу. Наприклад, минулого сезону (2018-2019 роки) в Україні на грип захворіло 5,4 мільйона осіб. І ще, панове, а ви в курсі скільки людей з відкритою формою туберкульозу на вулицях? А як часто в манікюрних салонах можна заразитися гепатитом? А знаєте, які статистично шанси не доїхати до місця призначення, сівши в авто?

Я не засуджую новосанжарівців… Мені просто соромно. Соромно за нашу націю. Згуртованими треба бути не вибірково. Не можна бути сьогодні українцем, а завтра «везіть їх подалі. Краще в ліс кудись».

І на противагу нашого «в ліс» – Франція також евакуювала своїх громадян з Уханя: їх привезли в одне з французьких міст (зверніть увагу, не ліс), реакція у мешканців цього міста була одна – вони зраділи, що французи, які опинилися в складній ситуації на чужині, нарешті вдома і матимуть відповідний нагляд «в рідних стінах». Чи Казахстан? Коли наш літак з Уханя сів на дозаправку в Алма-Ати й висадив казахстанського громадянина, не було жодних протестів і блокувань. Громада Казахстану дякувала й раділа, що їх співвітчизник нарешті вдома.

 

 

І тепер глобальніше питання: А чому узагалі інші країни мають висловлювати бодай глибоке занепокоєння та стурбованість нашим трагедіям, якщо ми самі дозволяємо собі так своїх людей зустрічати?